ВИХОВНА РОБОТА

Конспект години спілкування  (перший урок)

Тема: Мій рідний край у незалежній Україні

Мета: вчити учнів з повагою ставитися до рідної землі, українського народу, його традицій та звичаїв; розширювати знання учнів про Галичину як культурний осередок української держави, поглибити зміст поняття «Батьківщина»; розвивати усне мовлення та логічне мислення школярів; виховувати почуття відповідальності за збереження і продовження традицій та звичаїв рідного краю.

Обладнання: репродукції картин та ілюстрації з зображенням природи рідного краю; карта України; символи України; вишитий рушник, колосся і калина;, Конституції України для школярів.

Хід уроку

І. Організаційна частина

  

 *  Слайд 1

Той дивний край, що зветься Батьківщина –

то найдорожча серденьку земля!

Бо ти вродивсь у незалежній Україні,

Ти чув солодку пісню солов'я!...

А. Ткаченко

- Такими словами нехай продзвенить у вашому серці перший вересневий дзвінок, а перший урок перенесе у спогади про минуле, розкаже про сьогодення і подарує надію на щасливе й світле майбутнє.

II. Основна частина уроку.

     

      *  Слайд 2.

     

       1. Вступне слово вчителя:

-- Щасливі ми, що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничій землі – на нашій славній Україні! Тут жили наші діди і прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини.

        Материнський образ України встає з полинових степів і глибинної чорноземної скиби, як барва зоріє із зажури поліських озер, що чистими очима довірливо дивиться на світ, виростає недосяжно на повен зріст із карпатських верховин.

        *  Слайд 3

*  Звучить аудіозапис пісні «Україна» у виконанні Т. Петриненка.

        Нема життя без України, бо Україна – це мати, яку не вибирають, бо Україна – це доля, яка випадає раз на віку, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі. Багатовікова історія українського народу, народу-великомученика, на долі якого було досить лиха… Майже кожне століття, як свідчать джерела, розпочате голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами.

        З ХV сторіччя, з часів козаччини, почалася національно-визвольна війна за побудову незалежної, самостійної держави. Але шлях до незалежності був тяжким і тернистим. Важко назвати країну, яка б пережила те, що пережила Україна за більш ніж тисячолітнє поневолення (1240 – 1991 р.)

      У цьому році ми відзначили 23 роки з того часу, як Україна стала незалежною державою. Історично становлення нашої країни відбувалося протягом багатьох віків. За цей час не одному поколінню українців довелося ціною власного життя здобувати право прийдешніх поколінь на незалежність.

 2. Виступи учнів

           Дівчинка-українка

Я – Україна, я – страдниця-мати,

Яка споконвіку була у ярмі

Турецькім, російськім…

Та всіх не назвати,

Бо зайди є різні, а муки одні.

Не тільки чужинці мене шматували,

Були і свої в нас жорстокі тирани.

Вони видавали укази й закони,

Тому і загинуло всіх нас мільйони.

Немов маля, що в муках народилось,

У долі, радості і різних неладах, -

Так я з неволі відродилась

І намагаюся стояти на ногах.

Ще зовсім молода і непокірна,

А на чолі – блакитно-жовтий стяг,

Прошу мені служити вірно,

Нехай Господь благословить мій шлях.

·        Слайд 4.

·        Звучить аудіозапис пісні «Україночка» у виконанні О. Білозір.

Учень

Люблю тебе, Вітчизно, мила Україно,

Бо щастя жити ти мені дала.

Для мене ти одна і рідна, і єдина,

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

Я – твій громадянин, я прагну підростати,

Тягнусь пагінчиком до сонця і тепла,

Моя свята і рідна, Україно-мати,

Я все зроблю, щоб ти завжди цвіла.

Учениця

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік.

Буду, мамо, горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік…

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір’ю побуть на самоті.

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова…

Громотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

                                           (В. Симоненко)

Учениця

Україно моя, моя люба Вкраїно,

Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?

Чи про те розкажу, як тебе я люблю,

А чи піснею горе твоє я присплю,

Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, -

Чим тебе заспокою я – бідна людина, -

Скажи, моя люба Вкраїно,

Вкраїно моя!

*  Слайд 5.

3. Слово вчителя

-- Ми, українці, повинні пишатися тим, що наша Україна ніколи не поневолювала інші народи, не вела загарбницькі війни, а лише захищала себе  від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів. І довгожданий час настав: Україна здобула волю і незалежність.

         *  Слайд 6.

24 серпня 1991 року народилася молода держава, народилася Україна. Про це записано у Конституції України - головному законі нашої держави. Послухайте, що тут сказано ( учитель зачитує статтю 1, розділ 1 Конституції України): Україна суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Перед усім світом постала держава  з давньою славною історією, оригінальною духовною культурою, зі своїми символами, мовою, чесними, працьовитими, миролюбними людьми – українським народом. І сьогодні хочеться сказати словами відомого прикарпатського поета Степана Пушика: «…Є на світі Україна! Не грудка землі, а земля з народом є!»

Люди, які кожною справою, кожним словом, крок за кроком допомагали Україні, молодій державі, знайти своє місце у світовому співтоваристві. Ці люди на власному досвіді знають, що таке патріотизм і віра у свою Батьківщину.

4. Бесіда з учнями класу.

-  Назвіть видатних українців, чия доля пов’язана з Україною або іншою країною світу. Розкажіть коротко про них, про їх інесок у розвиток держави.

- Саме вони прославили Ураїну, відстояли її честь і незалежність.
- Скажіть, що ж означає слово «незалежність»? Якими іншими словами можна його замінити? (Відповіді учнів)

-   Правильно, воля, свобода, можливість обирати - це все характеризує незалежність.

-   А що змінилось після того, як Україна стала незалежною, якою стала її «душа»?

Душа стала українською, бо душа народу - то його мова! І як грайлива мелодія розлилась барвиста мова по всій Україні! Українськими ставали школи, хоча до цього навчання велося лише російською, а ще раніше - польською мовою. Українські книги і журнали з'явились на полицях шкільних бібліотек. Не одне століття за можливість писати та розмовляти українською мовою боролись відомі українці. Кого з таких ви знаєте?
- Тараса Шевченка заслужено названо Великим сином України, бо він, як справжній син, для матінки-держави робив усе йому посильне, аби лиш вона, ненька - Україна жила і процвітала. Не один рік Тарас Григорович провів у в'язниці, на засланні, і все для неї, все для Батьківщини. І сьогодні ми повторимо заповітні Тарасові слова:

 Свою Україну любіть,

Любіть її …

Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю.

*  Слайд 7.

5. Побудова асоціативного куща.

- Діти, а що для вас означає слово Батьківщина?

  Спробуйте дібрати слова, які для вас характеризують Батьківщину.

(Примітка: в центрі дошки - слово «Батьківщина» , від якого відходять промені. На них діти записують підібрані слова.)

(Записаними словами та словосполученнями можуть бути Україна, назва населеного пункту, де проживає учень, рідна сторона, батьківська хата, школа тощо).

-  А як ви розумієте поняття Батьківщина і батьківщина?

- Яку назву має наш з вами рідний край, наша батьківщина? (Київщина)                          

- Київ завжди був центром культурного розвитку української держави, а після проголошення незалежності України відіграє чи не найважливішу роль в керуванні країною. Майдан Незалежності і Хрещатик стали символічними місцями, де б’ється серце українського народу, де його сила й воля об’єднуються сильним патріотичним духом…  Визначні місця Київщин збирають під своїми крилами людей не тільки з України, а й з усього світу.

5. Виразне читання віршів учнями

Учениця

Є щось святе в словах «мій рідний край».

Для мене – це матусі пісня ніжна.

І рідний сад, від квіту білосніжний,

І той калиновий у тихім лузі гай.

Для мене – це твої стежки й мої,

В містах і селах стоптані любов’ю,

Й пісень людських прозорі ручаї.

Усе, що серцю рідне невимовно.

Його історія… В ній стільки гіркоти!

І тим рідніш мені ти, краю рідний,

І день встає. Як райдуга, погідний.

                                     (Л. Забашта)

    

 Учениця

             Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є - дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

             (Л.Костенко)

Учениця

Стрімкі річки і теплі трави,

Луги, діброви і поля, -

Привітна, щедра і ласкава

Лежить навкіл твоя земля.

Твоя це мати-Батьківщина,

Твій дім з малих дитячих літ.

Звідціль дороги і стежини

Тобі лежать в широкий світ…

Вона тобі не пошкодує

Свого добра, свого тепла:

Досхочу хлібом нагодує,

Води хлюпне із джерела.

Для тебе цвітом зарясніє,

Птахами виповнить ліси,

Вбере долини й полонини

У квіти дивної краси

 *  Слайд 8.

·        Звучить аудіозапис пісні «Україна моя» у виконанні В. Сорочик.

Учениця

Є гай, де найкраще співають пташки,

І квіти цвітуть, наче диво.

А в небі, мов човники, білі хмарки:

Пливуть собі тихо, красиво.

Учениця

Є стежка, котра тобі мила до сліз.

Від білої хати вона – аж до неба!

Це нею колись ти підеш в білий світ,

Й до неї колись повертатися треба.

Учениця

Є край, де найкращі у світі пісні

І цвітом чарує калина,

Де сонечко вперше всміхнулось тобі,

Де дім твій – твоя Україна.

Учень

Під рідним небом жайворон співа.

Я рад би знати тих пісень слова.

Я слухав, чув: співала та пташина

Одне святеє слово «Україна»!

На ріднім полі шепчуть колоски.

Я рад би знати тихі їх думки.

Я слухав, чув, як кожна колосина

Шептала тихо слово «Україна»!

Учениця

Водограй, полів розмай,

Зелен гай, ліщина…

Все це рідний, любий край –

Наша Україна.

Пам’ятай, не забувай

Батьківську стежину.

Прикрашай, шануй свій край

Дім свій – Україну.

*  Слайд 9.

* Звучить аудіозапис пісні «Квітуча Україна» Наталії Май.

*  Слайд 10.

        6. Бесіда з елементами розповіді

- У кожній країні, у кожнім краю живуть добрі, працьовиті люди. Часто вони тяжко працюють, обробляючи землю, працюючи в шахтах, будуючи будинки... Але в кожнім краю знають і поважають символи української землі.

- А які державні символи України відомі вам?

-  Герб, прапор і гімн - це дещо особливе для народу, і не тільки українського, бо кожна країна має свої символи. У нас, українців, синьо-жовтий прапор символізує безхмарне небо над колосистими, багатими полями; герб - тризуб є своєрідним оберегом, а якщо уважніше придивитись до нього, то прочитаємо слово «воля». Адже ця сама воля, свобода, незалежність була вистраждана народом і має для нас дуже важливе значення. Гімн - це національна пісня. Згадайте його авторів.

-   А які природні символи України ви знаєте?

-   У нашого рідного краю також є свої символи.

   Послухайте вірш і скажіть, кого або що ми відносимо до природних символів нашої Батьківщини.

            

             Учень

Лелека на хаті, верба і калина,

пшеничні лани, голосні солов'ї,

гаряча й рум'яна із печі хлібина,

каштановий цвіт і шумливі гаї...

Славута-Дніпро, і Чорнобильська рана,

Що кров'ю облита у нашім краю,

У київських землях   – людині пошана.

Люби й поважай Батьківщину свою!

-  Про які природні символи згадано у вірші?

-   Що таке «Чорнобильська рана», і чому вона є трагічним символом нашого краю?

-   Що потрібно робити, щоб наша рідна земля процвітала, була сильною і розвинутою в молодій незалежній Україні?

-   Від розуміння і любові кожного з нас залежатиме, яким буде майбутнє України. А любити її – це значить працювати в ім’я її рідної землі.

Нові часи, нові завдання, нові вимоги… незалежність України дає можливість кожному з нас стати справжнім господарем своєї землі. А для того, щоб ним стати, потрібно, найперше, любити землю, віддати їй розум, серце, душу.

     Учень

     Вірш «Не розчаровуйсь в Україні»

7. Вінок побажань для України

  - Здавна в Україні дівчата і хлопці плели вінки. І нам з вами потрібно заплести віночок побажань для України. Ось, на столі є купа квіток, кожна з яких є рідною українській землі. Ви, називаючи побажання для України, «вплітаєте» квіти у вінок. (Примітка: на дошці намальоване коло, в центрі якого невеличка карта України . Учень, виголошуючи побажання для України, бере квітку і прикріплює її клейкою стрічкою).

- Як гарно уквітчалась земля українська, нехай же ваші побажання обов'язково здійсняться!

-   Але чогось не вистачає віночку українському. Чого саме?

Стрічка завжди була супутницею віночка. І що довшою вона була, то вважалося краще. Люди казали: «Як славна стрічечка, то й життя як річечка».

III. Підсумок уроку             

* Узагальнююча бесіда

-  То що ж отримала Україна, коли здобула незалежність?

-  Які зміни відбулися після проголошення незалежності України?

-  Що потрібно робити людям, щоб їхній рідний край процвітав і розвивався? А що може зробити вже зараз кожен з вас для своєї маленької Батьківщини?

      Любімо свій край рідний, цінуймо те, що над нами зараз хоч і не зовсім безхмарне, не скрізь мирне небо, що мова наша українська бринить у серцях людей, що маємо прекрасну незалежну державу і живемо в чудовім куточку України, що носить горде ймення – Київщина.

*  Слайд 11.

·        Звучить аудіозапис пісні «Молитва за Україну» у виконанні Оксани Білозір

Виховний захід

"Шляхами Лесі Українки"

Слайд 1

Тихо звучить «Мелодія» М. Скорика. Ведуча ставить на стіл свічку, тим часом до кімнати заходить дівчина в ролі Лесі Українки, підходить до книг, потім до стола, сідає, бере ручку, щось пише, думає , гортає зошит, листки, потім читає.

Леся Українка

Промінням ясним, хвилями буйними,

прудкими іскрами, летючими зірками,

палкими блискавицями, мечами

хотіла б я вас виховать, слова !

Щоб ви луну гірську будили, а не стогін

щоб краями, та не труїли серце,

щоб піснею були, а не квилінням.

Вражайте, ріжте, навіть убивайте,

не будьте тільки дощиком осіннім,

палайте чи паліть, та не в’яліть !

(Фоном цієї сцени є легка музика)

Ведуча. Леся Українка ... Це ніжне і дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу. Щоби говорити нині про Лесю Українку, треба збагнути час , в якому вона жила. А жила вона на зламі двох століть – в кінці ХІХ на початку ХХ ст. Треба ознайомитися із оточенням, в якому вона зростала, в якому формувалися її мрії, погляди на життя, довколишній світ. Сьогодні, наче на тих світлинах, слайдах зблиснуть яскраві миті життя і творчості Лесі Українки.

Слайд 2

Леся Українка

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрічався на шляху зо мною,

Того я щирим серденьком вітала :

„Самій не довго збитися з путі,

та трудно з неї збитися в гурті”.

Я йду шляхом, пісні свої співаю ;

Та не шукайте в них пророчої науки, -

Ні, голосу гучного я не маю ! ...

...Чи без пори скінчу свій шлях тернистий,

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала : зі співом на устах !

Слайд 3

Ведуча.  І невипадково погляди майстрів слова спрямовані на неї . Кожен готує свою стежку до Лесиної дороги. І ми також сьогодні помандруємо шляхами Лесі Українки.

Читець.      «Лесі Українці»

Твої слова зрідні космічним злетам,

Заземлені в нас образом Вітчизни.

Є у народу віршописці різні,

Та є народом зроджені поети.

Були такі, що з слів збивали пінку

І ждали від народу нагороду,

А ти несла йому у спрагу воду.

Тому і звешся гордо – Українка!

Ти нашу совість збуджуєш по вінця,

Хоча ще й досі нас у нас не досить.

Та ми уже не сплячі малороси,

З тобою ми у світі – українці!

                                  (Микола Сидорук).

Слайд 4

Ведуча. Почалася стежина Лесиного життя , як вам відомо, із древнього Звягеля (Новограда-Волинського) 25 лютого 1871 р.   в будиночку, що по вулиці Случанській. Звідси Леся пішла у широкий світ. Тут вперше побачила життя, сонце, почула рідне слово. Тут в іі душі вперше народилося ще не назване тоді почуття любові до свого народу, безмежної любові до Батьківщини. Чим був цей будиночок для Лесі? Ось як про це говорить Петро Гоць у вірші «Лесина хата».

Читець.   «Лесина хата»

Мила, свята біла хато»!

Вікна як очі в світи…

Як ти дала нам багато!

В душі довіку світи!..

Тут на горбі коло Случі

Лесю ти вивела в світ.

Тут вона в дні кругойдучі

Вперше побачила світ.

Перше промовила слово

В мамині очі ясні,

Тут заспівала наново

Рідні, ласкаві пісні.

Тут вона букви в рядочку

Склала у перші склади,

Тут напилася в садочку

Кращої в світі води.

Звідси до отчого краю

Світлу любов понесла,

Рідного, милого раю

Образ навік запасла…

Біла хатина на кручі!

Вічно в душі нам білій!

Як джерело біля Случі –

На всі часи не мілій!

                               (Петро Гоць).

Слайди 5-10

Ведуча. На вироблення і формування мистецьких смаків Лесі великий вплив мало оточення. Варто  подивитися на слайди, де ми бачимо велику родину: дорослі і діти. Тут можна вести окрему розмову про родинне дерево Косачів – Драгоманових.  

Сім’я Косачів жила літературними інтересами. Лесина мати, відома письменниця Олена Пчілка, брала активну участь у громадському житті, захоплювалася збиранням фольклору, цікавилася етнографією, вчила дітей іноземних мов, а також техніки рукоділля. «Леся зовсім маленькою, в 6 років, навчилася шити й вишивати. І тоді вже задумувала вишити батькові сорочку…».

 Батько поетеси Петро Антонович Косач був людиною освіченою, прогресивно настроєною. Він прищеплював дітям любов до передової культури.

Дядько по матері Михайло Петрович Драгоманов – відомий український публіцист, історик, літературознавець, фольклорист, економіст, філософ.

Леся народилася другою дитиною в сім’ї Петра і Олени Косачів після брата Михайла; у сім’ї Косачів було шестеро дітей : Михайло, Лариса, Ольга, Оксана, Микола (помер маленьким), Ізидора.

Слайд 11

Найбільше Леся товаришувала  із братом Михайлом (Мишою). Як згадує сестра Лесі Ольга Косач Кривонюк, «вони були найщирішими приятелями, найвірнішими друзями. До початку 13-го року Лесиного життя вони були у всьому нерозлучні: разом бавилися, разом читали, разом вчилися, разом розважалися…».

Слайд 12

А якою ж була Леся? Ось як згадує про неї молодша сестра Ольга: «Зо всіх нас шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею… вони обоє однаково лагідні та добрі безмежно… Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі…»

Ось перед вами дев’ятилітня Леся. У поетеси Клави Корецької це фото збудило творче натхнення – і народився вірш «Дитяче фото Лесі Українки».

Читець.

Полотняна сорочка

Впіймала дівчинку з граблями.

Притулилась до неї калиною,

Виспіваною з попелу

Дівочими голосами.

Пригорнулася ружами,

В яких поснули малі пастушки.

А на граблях сидів ангел

І намагався запалити зірку,

Але гасла солома,

І сірники чорними комами падали

У найперший дитячий вірш,

Схожий на зів’ялу квітку.

Але не плакала дівчинка …

Слайд 13

Ведуча. Так ангел запалив у Лесинім серці першу поетичну зірочку. У дев’ятирічному віці вона написала перший свій вірш «Надія», присвятила його своїй тітці Олені Антонівні, яка в той час була ув’язнена і вислана на заслання. Устами ув’язненої дев’ятилітня поетеса промовляє:

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, -

Там жити чи вмерти, мені все одно …

Слайд 14

У 1878 р. родина Косачів з Новограда Волинського переїхала до Луцька і поселилася у приватному будинку неподалік від замку. Луцький замок – цей мовчазний свідок минувшини – справив на Лесю велике враження.  Вона разом зі своїми ровесниками на руїнах старовинного луцького замку влаштовує „таємничі зібрання” – їй уже тоді світить образ руанської мучениці Жанни д’Арк.

На диво обдарована дитина вивчає європейські мови, грецьку та латину (усього ж знала 10 мов).

Слайд 15

У день Йордану під час обряду посвячення води в річці Стир на сильному морозі Леся простудилася. Почала боліти права нога. Батьки думали, що це гострий ревматизм: робили ванни й розтирання. Спочатку болі були гострі, Леся аж плакала. Потім стало легше, й аж до виїзду з Луцька у вересні Леся була здорова, але слабенька й бліда. Однак вже тоді, у січні, почалася «тридцятилітня війна» організму Лесі з туберкульозом.

Читець. «Водохреща»

Під замком Любарта на площі

Знов люду, люду – не злічить!

Спішіть до Стиру не для праці,

А на водохреща спішіть …

На річці – проруб, хрест із льоду,

Кропило бризкає довкіл …

Такого скупчення народу

Іще не бачив тут окіл!..

Вже вгнувся лід, вода хлюпоче,

Посудин брязкіт – передзвін …

Народ розходитись не хоче:

Прийшов на водосвяття він!

Вже багатьом промокли ноги…

Та що там сніг, та що мороз!

Нема для Лесі остороги,

Нема осудливих погроз!..

Бо як же ж все довкола гарно:

І лід, і іній, і юрба!..

Таки з Михайликом не марно

Прийшли із замку пагорба!

Ой доле, доле! Хто ж остуду

До того дійства принесе?..

Оту водохрещну простуду

Вона, як хрест свій, понесе.    (Петро Гоць).

Читець. «Освячення»

Цей світ – як храм. Високий неба купол.

І голуб в нім, як Божий Благовіст.

Лиш зрідка Стир об хрестовину хлюпне,

Води потвердить незбагненний зміст.

Іскряться дзвони в зимній високості.

З усіх церков хоругви до води.

А на льоду дівчатко русокосе

За крок до тридцятьлітньої біди!

А вже ж бідою валяночки повні,

Вже в неї Леся вмерзла, далебі.

Шукаючи Господньої любові,

Знаходить муки в стлумленій юрбі.

Довічну муку. Крижаніють сльози…

За прогріхи чиї та люта мста?!

Аж раптом – голос з неба. Янгол Божий

Вкладає слово у її уста.

                           (Олена Криштальська)

Ведуча. Муки виснажували Лесю з дитинства. З дитинства навчилася «крізь сльози сміятись». Постійна невблаганна війна тіла та духу.

Слайд 16

Коли Косачі з дітьми – Михайлом, Лесею і Ольгою – переїхали до Колодяжного й оселилися у новозбудованій хаті, Леся й Михайло захопилися своїм новим місцем проживання, вони перетворилися, як писала їхня мати

М. Драгоманову, «на первісних дикунів: увесь час блукали десь лісами, не дивлячись на негоду й постійні дощі».

Читець. «Колодяжне»

Колодяжне – казко Волині,

Колодяжне – квітко-село!

Осінні ключі журавлині,

Чарівне весняне зело …

Село, де на кожному плесі –

Лілеї, як зорі ясні,

Де завше світилися Лесі

Пророчі досвітні вогні.

Село, де хвилини роботи

Для Лесі, як рожі, цвіли,

Від болю, журби і скорботи

За обрії світлі вели.

Село, де вечірня година,

Як марево, ніжна була,

Де кожна стеблина й людина

Притулок в душі здобула.

Село з солов’єм на калині,

Село не лиш Лесі, як рай…

Колодяжне – казко Волині,

Коханий, улюблений край!

                             (Петро Гоць).

Слайд 17

Ведуча.  «Одного літа в середині 80-х років у нас в Колодяжному, - згадує Ольга Косач-Кривонюк, - гостювала наша приятелька, селянка із с. Скулина за 15 верстов од Колодяжного. Повертаючись додому, вона запросила нас до себе. Мати, брат Михайло, Леся і я поїхали до Скулина. Їхали ми весь час лісами, переїздили кілька великих лісових «бродів». Побули трохи в Скулині, а потім зі своєю господинею пішли до лісу, туди, куди її свояк дядько Лев вибрався з бидлом на літо. То було урочище Нечимне з великим лісовим бездонним, як говорили тамтешні люди, озером».

Читець. «До Лесиного озера»

Народець творчий, на підйом легкий:

-         В путь, на Нечимне! Щоб душа воскресла!

По свіжі рими й бунтівні думки!

Бо так же воно поститься на весну.

До Скулина домчали чимскоріш

Автобусом, як на крилі Пегаса.

А далі все. Ковбані, без доріж.

Вона така, чий хоч порив загасить.

Спинилися поети молоді:

Калюжі, ями … А іти ж неблизько.

Воно, звичайно, можна й по воді,

Холоші закотив – і тільки бризки!

…Завмерли пульси Лесиних джерел,

Звелись навшпиньки лісові химери.

Жіноча тінь стоїть поміж дерев,

Чекає: далі підуть чи повернуть?

                                     (Віра Омелянчук).

Слайд 18

Леся. «У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера. Дядько Лев не палив у хаті, а клав огні надворі, там і варив страву, там і грівся вночі, ночуючи біля огню. Сидячи біля вогнища, ми почули багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку «силу» лісову, водяну польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми».

Читець. «Нечимне»

Ой не щимне горішко, не щимне.

Ще ліщинонька в затінку – яра…

Очеретом шепоче Нечимне:

Чом Ярмило та Леся – не пара?

Он у човника - сріберні весла,

А на плесі жовтаве латаття.

Із верби й лозняку – перевесла,

І на серці – тремтливе багаття …

Що там ті лісові поторочі –

Перелесники чи потерчата?

Все щезає, як привиди ночі,

Тільки пісня в душі не почата …

Ох, як грає вербова сопілка!

Те грання і чарівне, і миле …

Бється серденько, мов перепілка …

Не виймай же серденька, Ярмиле!

Бо ще може привидитись Мавка,

Чи Русалка на чистому плесі,

Чи гойднеться у човнику лавка –

Того всього вже вистачить Лесі!

Бо вже й так тая пісня зачата

І не щезне, як привиди ночі.

Оживуть на віки потерчата,

Куць і Злидні – з казок поторочі …

Тільки вже не зашепче Нечимне:

Чом Ярмило та Леся не пара?..

Ой вже щимне, горішечко, щимне,

Бо ліщина й в затінку не яра!

                              (Петро Гоць).

Слайди 19-22

Ведуча. Леся Українка зберегла найкращі спогади про розкішні луки, буйнолисті гаї, про старезний густий ліс на Волині із зеленими галявинами, задумливими озерами, таємничими істотами.

Слайд 23

А ще любила Леся створені волинянами пісні, легенди, оповідання, оповідки. З ними і почала своє свідоме життя.

·        Сценка «Розмова із бабунею Коржицькою»

Сидить бабуня Коржицька, до неї тулиться маленька Леся.

Леся. 

Поведіть мене, бабуню, в Жаборицю зранку,

Розстеліть мені, бабуню, килим оповідок.

Я піду в той ліс із вами, де рясні дерева,

Де русалка миє очі в свіжій росовиці.

Бабуня.

Рада б я з тобою, доню, та потерті ноги.

Обіперлась я об вечір худими літами.

Бач, твоя дорога – пошук, а моя – знадання.

Розстелю тобі я ліпше вдома ті узори.

Пробігіє русалка, Леся дивиться ій услід.

Леся. 

Бабуню, а русалка раніше в селі жила?

Бабуня.

Так, доню, вона була звичайною дівчиною.

Леся. 

А чому вона пішла у ліс?

Бабуня.

Так в русалку обернулась бідна сиротина,

Бо украли долю ситі та захланні.

Попросила, неборака, в світу лиш одного:

Щобо озера-домівки хоч не забирали.

Леся. 

І ніхто не заступився, не зберіг нещасну?

Бабуня.

Як бачиш, ні.

Слайд 24

Ведуча. Протягом усього життя Леся Українка виношувала у своїй душі цей образ, аж поки не виплеснула його у своїй відомій усьому світу «Лісовій пісні».

Волинь для Лесі завжди була найріднішим куточком, цілющим, животворним джерелом, з якого вона черпала наснагу.

·        Пісня «Волинь моя».

Слайди 25-32

Ведуча. Тут, у Колодяжному, у «білому будиночку» жила і творила поетеса, а напроти у «сірому будиночку жили її батьки.

(Перегляд слайдів – світлини інтер’єрів у «білому» і «сірому будиночку»)

Слайд 33

Ведуча. Леся дуже любила свою білу оселю.

Леся. «Почуваю себе, як не може бути, у своїй маленькій новій рожевій оселі з білими лісадрами, бо тут, окрім писання, і живе діло, і милі для мене люди, тут не почуваю себе зайвою на світі …»

Квітка надії

Виглядай мене, білий будиночку,

Із далеких доріг виглядай.

Я лечу вже , неначе хмариночка,

Напоїти березовий гай.

Розбудити джерельце у кадубі,

Щоб вода в нім заграла жива,

Дорогий мій будиночку, я тобі

Принесла найдорожчі слова.

Усміхнись мені світлими вікнами,

Остуди розпашіле чоло.

Горду квітку надії навіки я

Посадила тут болю на зло.

Напоїла волинськими водами,

Увілляла їй свого тепла.

Одержимість, і гордість, і вроду

Я назавжди їй заповіла.

Крізь літа і століття далекі

Йтимуть люди до неї сюди

І нестимуть додому лелеки

Її дихання крізь холоди.

І якщо навіть я не зумію

Дати силу і душу словам,

Не покине вас, люди, надія –

Моя посестра юна, жива.

                      (Василь Гей)

Слайд 34

Ведуча. Світ Лесиних захоплень дуже широкий. Вона була напрочуд обдарованою. Розглянемо ще одну грань таланту Лесі Українки.

У дев’ятирічному віці під керівництвом Олександри Косач-Шимановської  Леся почала вчитися грати на фортепіано.

Слайд 35

 «Як Леся грала, - згадувала сестра Ольга, - то ми всі сиділи і слухали – не могли наслухатися її музики».  Найбільше любила грати твори Бетховена, Шумана, Шуберта, Мендельсона, Шопена.

А ось думка самої поетеси.

Леся. « Мені часом здається, що з мене вийшов би значно кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт».

Слайд 36

Читець.  «Прощання з фортепіано»

Коли біда їй пальчики втяла

І над життям хитнулася руїнно,

В благанні руки в небо підняла

І на коліна вклякла Україна,

Бо ж знала: це дівча – її пророк,

І голос, і надія, і відрада.

А біль уже добравсь аж до кісток,

І в тіло заповзала чорна зрада.

Рука музики – птахове крило.

Без неї небо музики зів’яне.

Об клавіші, холодячи чоло,

Прощалась дівчина з своїм фортепіано.

І лиш мелодії, які ще не цвіли,

Не зрадили своєму музиканту –

У серденько засмучене ввійшли,

Щоб послужити іншому таланту.

І вигострилась чиста криця слів,

Що обізвались пристрасно і дзвінко,

І на досвітні поклики вогнів

Пішла крізь терни Леся Українка.

                           (Надія Гуменюк)

Слайд 37

                     Читець. Вірш Лесі Українки «Прощання з фортепіано»

Ведуча. Тільки з музою не розлучалася Леся до кінця свого життя.

Проте хвороба брала своє. Вона перекинулася на легені та нирки. І шукає вона порятунку від тяжких недуг у різних краях: південь України (Крим, Одеса0, Бесарабія, Болгарія, Німеччина, Італія, Єгипет, Грузія.

За цю «тридцятилітню війну» вона перенесла кілька складних і болючих операцій, прикута до ліжка, довго перебувала в гіпсі, ходила то за допомогою милиць, то за допомогою складного і тяжкого апарата в нозі.

Слайд 38

Найкращої весняної пори 1890-го р. Леся була два місяці прикута до ліжка. Лежала вона у «великому» домі колодяжанському в тій кімнаті, де біля самого вікна росла «райська» яблунька, та сама, що «давньої весни» заглянула до Лесі у вікно і послала весняний привіт своїм цвітом.

Читець. Вірш Лесі Українки «Давня весна»

Слайд 39

Ведуча. У травні 1891 р. до Косачів у Колодяжне приїжджав Іван Франко. Крім інтелектуального спілкування були просто дні відпочинку. Іван Якович ловив раків у ставку, ходив по гриби. Пізніше він з жалем писав до Олени Пчілки: « Ви й самі знаєте, як приємно провів я там тиждень часу, про котрий і досі радісно згадую».

Читець. «Іван Франко у Колодяжному»

Довкола снить зелений супокій

Під чарами калинових елегій.

Лиш часом набіжить легенький легіт

І забринить на гілочці тонкій.

І вже у тиші вранішній лункій

Вчуваються неквапні кроки Лесі…

А над селом хмаринка, наче лебідь,

Купається у вишині стрімкій.

Та раптом – хвіртка рипнула чутливо,

І з братськими обіймами - о диво! –

Назустріч Лесі йде Іван Франко!

Куди й поділась тиша ідилічна!

Заворушилась буря полемічна

І понеслась, як пісня, над ставком!

                           (Михайло Пронь)

Слайд 40

Ведуча. Найпроникливіші інтимні поезії Лесі Українки, що вражають беззахисною щирістю і довершеною художністю, за її життя лишилися з волі авторки в рукописах. Ці поетичні шедеври творилися як спасіння зраненої душі, у палкій пристрасті люблячого серця, у відчаї горя, коли живі сльози оберталися самоцвітами Слова. Поетеса писала їх немовби у тривалому натхненному забутті, чекаючи вивільнення від навали переживань та образів. І тоді у віршах розгортався моторошний діалог героїні з померлим другом, коханою людиною – Сергієм Мержинським, який згас на її руках. Чисте і прозоре Слово не змогло погасити знесилюючої туги, натхненне Слово не вгамувало кривавого болю, не заглушило її пекельних «сухих сліз».

          Читець. Поезія Лесі Українки «Уста говорять: «він навіки згинув»

Ведуча. Вона тяжко пережила втрату коханої людини. За одну ніч біля його смертного одра  пише поему „Одержима”.

А в листі до Івана Франка згадувала , що «писала „Одержиму” в таку ніч, після якої певне, буде довго жити, коли вже тоді жива осталась». І навіть писала в самому епогеї туги : „Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти „Я з того створила драму”.

Трагічна смерть Сергія погіршила здоров’я Лесі, їй знову були необхідні спокій та лікування.

Слайд 41

В тридцять шість років Леся знов покохала чоловіка, який на її почуття відповів  щирим і ніжним коханням. Це був Климент Квітка - дослідник української народної творчості та музикант. Він супроводжував її в подорожах, на лікування.  25 липня 1907 року вони одружуються. Весілля було не урочистим. Обоє вони весь час змушені лікуватися, у зв’язку з цим доля закидає їх в Крим, Грузію, Єгипет.

Слайд 42

У 1908 р. Леся Українка разом зі своїм чоловіком за власний кошт організувала етнографічну експедицію на Полтавщину з метою записування фонограм мелодій українських народних дум і пісень. Багато народних пісень письменниця знала сама, незадовго до смерті проспівала їх Климентові Квітці, які він записав разом із мелодіями і упорядкував у збірнику «Народні мелодії. З голосу Лесі Українки».  «Сі пісні, - згадував Климент Квітка, - переймала Леся Українка від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа і в ранній молодості…».

А зараз прозвучить одна із улюблених пісень Лесі Українки.

Звучить пісня «Із-за гори крем’яної»

Слайд 43

Ведуча. Де б не була Леся, вона снила волинськими лісами, росяними луками. І свою лебедину «Лісову пісню» вона написала влітку 1911 року в Кутаїсі, по суті, на смертному одрі, та виношувала свій заповітний задум протягом усього життя.

Леся. «А то я ще здавна тую Мавку в душі держала, ще аж з того часу, як ти в жабриці мені про мавок розказувала, як ми йшли лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала в ліс самотою (ви того ніхто тне знали) і теж ждала, щоб мені привиділася Мавка… І над Нечимним вона (Мавка) мені мріяла, як ми там ночували – пам’ятаєш, у дядька Лева Скулинського… Зачарував мене сей образ на весь вік».

Мавка.

Я – Мавка лісова … і слово

Уста мої німії оживило.

І я вчинила диво …, я збагнула,

Що забуття не суджено мені.

Я – Мавка. Я донька волинського краю.

Я казка поліська, що довго блукала …

Мене чарівниця покликала з гаю.

І вийшла я з казки і піснею стала.

Від серця до серця, від краю до краю

Несли мене Лесині крила невпинні.

Та де б не була я – завжди пам’ятаю,

Що рідна оселя моя – на Волині.

Я знаю, що коси мої – це берізки.

Я знаю, що очі – озера блакитні.

Я знаю, що серце моє -  українське,

В якому вогні засвітились досвітні.

Зійшли вони сонцем вродливої долі,

А темрява ночі навіки згоріла.

Живе у єдиному дружньому колі

Дочка України – Волинь моя мила…

                            (Олександр Богачук)

Слайд 44

Ведуча. «Лісову пісню» Леся Українка написала швидко, за 10 – 12 днів. Це був період ностальгії, коли поетеса «просто затужила за волинськими лісами», коли проливні кавказькі дощі нагадали їй «найрідніший рідний край», який вона любила ніжно і палко.

Леся Українка була щирою українською патріоткою і сповідувала високу національну ідею. Коли Михайло Павлик (письменник, громадський діяч, соратник Івана Франка) запропонував їй поміняти російське підданство на австрійське (там, мовляв, більше демократії), поетеса відповіла:

Леся. «Я, звісно, не хочу бути підданою австрійської держави. Я б воліла бути громадянкою незалежної самостійної України».

Слайд 45

Ведуча. Останні дні свого життя Леся Українка прожила у грузинському місті Сурамі. Звідси вона написала останнього листа до мами – Олени Пчілки.

Леся. «За ціле життя твоє мало платити кількома стрічками листа, за нього мало цілого мого життя, - вір мені чи ні, тільки б я віддала своє життя без жалю ради тебе».

Слайд 46

Ведуча. 1 серпня 1913 року вдосвіта на руках у матері померла Леся Українка. Передчасно згасла свічка життя цієї (такої ще молодої) поетеси, та завжди палатимуть на небосхилі української і світової літератури зорі її творчості.

Читець.

Вечір серпневий на гори сурамські

Птахом зловісним упав з висоти.

Доненько, зоренько, зір твій до рання

Вже не проб’ється крізь вал темноти.

Бодай би нікому й ніколи не знати

Ночі такої – ні слів, ані сліз,

Тільки безжальна безвихідь кімнати

Й руки холодні твої, наче лід.

Світе, за що та жорстока покара –

Переживати дітей матерям?!

Стихли пригнічені болю удари,

Та відгорає душа, мов зоря.

Ні. Це вона вже із болю на волю

Рветься, неначе крізь берег ріка.

Хто ми одні? Я – бджілка у полі,

Ти ж – усієї Вкраїни дочка.

Нині, і прісно, й вовіки – єдині

Ми, хоч бували незгод колючки.

Ти найрідніша, хоч я народила

Двоє синів і чотири доньки.

Що на землі зостається по смерті?

Ми перейдем у прийдешнього дні:

Я – наче голос добра й милосердя.

Ти, опріч того, - як меч у борні …

Вились вінками вкраїнські барвінки,

Лився світанку жалобного дзвін.

Лесі не стало. Возносились гінко

Слава за словом її навздогін.

                             (Василь Гей)

Слайд 47

Ведуча. По смерті Лесі Українки лишилася нам легенда про ніжність і титанічну незламність поета-жінки. Не одне покоління свідомих українців учитиметься в Лесі палко любити свій народ, невтомно працювати для нього, виявляючи мужність і незламність духу.

Дай ніжності, Лесю, бо дуже коротке життя,

Дай сили, бо важко, ой важко буває боротись.

Дай мужності, впертості, геть прожени забуття,

Дай втримати віру, а душам не дай розколотись.

О дівчино горда! Порадь, як любов осягти,

І як нам усім так навчитися палко кохати.

Щоб аж до останнього… Так, як уміла це ти.

І навіть якщо за любов не дождемося плати…

Навчи нас народ свій любити і мову його,

Навчи нас у кожній людині щось гарне шукати.

Ми станемо вищими, Лесю, від слова твого,

Від пісні твоєї, яку нам судилось співати.

                                  (Світлана Бусел-Костюк)

Перший урок - урок патріотизму

"Герої не вмирають!"

Мета: поглибити знання учнів про патріотизм; привернути увагу учнів до сталості традиції боротьби за незалежність і патріотичності українського народу, сприяти зацікавленості і бажанню виявляти патріотичні якості в повсякденному житті; виховувати почуття національної гордості, любові до України.

Обладнання та оформлення: державні клейноди України, національно-культурні символи і обереги; тематичні ілюстрації; пісні про Україну, комп’ютер; М/М проектор; дошка.

Хід уроку

1.      Привітання, вступне слово вчителя

Радо вітаючи Вас, мої любі, у світлому й затишному нашому класному приміщенні, я все ж відчуваю і легкий смуток. Цей навчальний рік для багатьох із вас останній у шкільному житті, ви ступили на фінішну доріжку й маєте переоцінити власні пріоритети, спрямувавши усі зусилля на закладення міцного підмурку подальшого дорослого життя. Яким воно буде у відблиску тривожних зірниць нашого сьогодення?

Кожне покоління людей проходить через свою череду проблем і випробувань, формулює свої відповіді на одвічні питання віднайдення свого коріння, ідентифікації себе з певним народом: «Звідкіль я? Хто я в рідній стороні?»; тривожного зазирання у власне майбутнє: «Ким виросту? Чи буду з Богом в серці?». Революція гідності й подальші суспільно-політичні події 2014-2015 рр. додали до цього переліку не менш важливі питання патріотичного пориву, які кожна поважаюча себе людина наразі визначає як доленосні: «Що я можу зробити для миру й процвітання своєї держави? Чим Україні я освітлю дні?»

Пропоную і нам з вами замислитися сьогодні над деякими з них, а саме: осмислити необхідність і сутність патріотизму та визначитися із власними бажаннями долучитися до патріотичного руху.

2.      Мотивація. Вчитель розпочинає урок віршем Романа Нічіка

В українцях могутня сила,

Загартована ще в віках,

Що ніяка війна не зломила

Та кайдани на Соловках.

В нас є дух, що спроможний жити,

До своєї землі любов.

Тож ніколи нас не схилити:

Для нас воля - основа основ!

3.      Мозковий штурм «Патріотизм – це…».

         Учні відповідають, учитель підсумовує.

Слайд 2

Патріотизм – це особливе почуття-цінність, яке характеризує ставлення особистості до народу, Батьківщини, держави та до самої себе. Базовими складниками патріотизму є: любов до України, що насамперед виявляється в історико-культурній пам’яті; відданість Батьківщині; спрямованість вчинків людини на її благо; готовність до самопожертви; наявність почуття власної гідності.

     Патріотизм - це одна із ланок людського характеру. Він, подібно до любові, керує людською свідомістю, заставляючи робити великі і малі вчинки в ім'я своєї батьківщини. Патріотизм - величний вияв нескінченної любові до рідного краю. Патріотизм, як і честь виховує великих, сильних людей, які не рахуються із ціною свого життя і здатні пожертвувати ним заради рідної землі. Патріотизм породжує впевненість у собі, волю в перемогу, віру в свою націю, свій народ, він перетворює звичайну людину в безстрашну машину, яка не відчуває страху і болю, ідучи впевнено і безстрашно до своєї мети. Тоді мета патріота стає метою усього народу. Патріот живе у єдності зі своїм народом, він живе своїм народом, адже життя народу стає його життям.

    Та, на жаль, у нашому сучасному українському суспільстві кількість патріотів з часом зменшується. Багато людей під впливом економічної кризи, соціальних нестатків починають презирати сучасну державу. І дух патріотизму в їхніх серцях починає повільно втухати, як маленький вогник підчас дощу. Дух патріотизму починає перетворюватись на інший дух - дух презирства. З країни виїжджає багато людей, юнаки шукають собі "білого білета", щоб не іти в армію, а дух національної свідомості ледь жевріє своїм маленьким, майже потухлим вогником.

--  Скажіть мені, будь ласка, чи зможе захистити себе від агресії країна, в якій не має патріотів? (Діти відповідають).

Країна, яка не зростила патріотів, не має права на життя, бо вона не спроможна боротися за свою цілісність, за свою свободу. Україна впродовж століть боролась за незалежність. І зараз знову у кривавій боротьбі відстоює право на своє життя, на свою свободу, право на європейський вибір.

·        Перегляд відео «Люби ти Україну» (Пономарьов, Скрябін)

4.       Виступи заздалегідь підготовлених учнів.

Учитель.  Вибором України завжди була воля, свобода, незалежність, державність, європейськість. Цей вибір ціною власного життя виборювали українські патріоти-герої. Яскравими представниками такого гідного товариства були славетні козаки з їхніми традиціями, правилами, секретами.

Історія будь-якого народу містить періоди, дати, які є вирішальними і доленосними в його житті. Ми повинні пам’ятати і не забувати героїчні сторінки, коли проливали кров патріоти. Адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

Слайд 3

Ведуча 1.   Вірність і мужність - ось головні риси героїв: вірність своєму ідеалу та мужність у втіленні цього ідеалу в життя. Вірність і мужність аж до смерті!

Герої творять дійсність, герої формують обличчя світу - вчора, сьогодні і завтра, бо вони готові віддати все, і в тому числі своє життя, щоби осягнути свою мету, щоби здійснити свою мрію. Це герої залишили для нас здавалось би такі божевільні гасла: Або все - або нічого! Або пан - або пропав! Перемога або смерть!

 Слайд 4

Ведуча 2.   Історія і сучасність різних цивілізацій, культур, народів - це історія і сучасність їхніх героїв.

Історія і сучасність України, українського народу - це твір героїв України, це діло людей, які віддали всі свої сили, і своє життя для добра українського народу: його свободи і державності, могутності і процвітання. Україна - це діло героїв, які поставили добро рідного народу понад свої особисті та будь-які інші інтереси і були вірними своїй ідеї до останнього подиху.

Слайд 5 

Ведуча 1.    Для нас, теперішніх молодих українців, в час, коли бути патріотом серед наших ровесників давно перестало бути модним, а ідея українського патріотизму в руках вправних політиканів стала знаряддям в боротьбі за владу, важливо, як ніколи, усвідомити,  що нема особи поза людською спільнотою, нема особистого добра, поза добром народу і держави, до якої ти належиш, і той, хто відмовляється бути вірним інтересам своєї Батьківщини, свого рідного народу, буде примушений служити добру чужого народу.

Слайди  6-13 

Ведуча 2.    Для нас же, теперішніх молодих українців, що в своїй більшості, на жаль, байдужі, перш за все важливо знати, що історія і сучасність України - це діло геройської української молоді: (Слайд6) козацьких полків Богдана Хмельницького та Івана Мазепи; (Слайд7) Легіону Січових стрільців Дмитра Вітовського, Української Галицької Армії Мирона Тарнавського; (Слайд8) Армії Української Народної Республіки Симона Петлюри; (Слайд9) Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця і Степана Бандери; (Слайд10) Української Повстанської Армії Романа Шухевича; (Слайд11) сотень тисяч рядових українців, які боролися проти німецьких загарбників в рядах Червоної Армії; (Слайд12) членів визвольного руху шестидесятників Вячеслава Чорновола; (Слайд13) учасників студентського голодування 1990 року; (Слайд14) І, Небесна Сотня, молоді люди, які поклали власне життя за демократичні зміни в нашій рідній Україні.

·        Перегляд відеокліпу «Я – повстанець»

 Слайд15

Учитель.   Саме завдяки таким патріотам України наша країна стала державою суверенною, вільною, незалежною. 

Двадцять три роки незалежності пройшли мирно. Виросло нове покоління свідомих українців, яке пошановує традиції своїх пращурів і героїв України і приймає виклики сьогодення.

Відповіддю на такі виклики став Майдан 2014 року. Нині ми маємо згадати  про героїв Небесної сотні, серед яких було багато молоді. Спочатку вони боролись за право вибору. Потім їм довелось вимагати права жити. І хоч кулі снайперів – це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались...

Так на Майдані з'явилась ще одна сотня - Небесна. Для України це найголовніша, найвпливовіша сотня. Кожен  герой заплатив за свої переконання найвищу ціну - життя. І для нас є святим обов'язком гідно вшанувати Героїв, щоб ми пам'ятали , хто і за що загинув, щоб ми їх не зрадили.

Учень 1

Небесна Сотня…Юнаки, батьки

Їх імена мені ніколи не забути –

Вони ж за мене полягли,

Так, як і ті, що захищали  Крути.

Щемить у грудях,  і душа болить

За долю мого  рідного народу.

Але у серці іскра ще горить,

І не втрачаю віру у свободу.

Ведуча 1.   Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Навколо вибухи, стогін, горе. До нас прийшла війна.

Ведуча 2.   Справжня кровопролитна війна. Нас намагалися винищити за бажання мати людську гідність і самим обирати своє життя. Настав той час, коли кожен українець мав зробити вибір: або ти станеш рабом, або будеш вільною людиною і житимеш у вільній державі.

·        Перегляд відеосюжету «Пам’яті полеглим героям»

Ведуча 1.   На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ. Майдан оточили з усіх боків, взяли у щільне кільце. Та люди не здавалися. Співали Гімн. Зі сцени лунали молитви, патріотичні пісні.

Учень 2

На тебе боляче дивитись,

Нам залишається молитись.

Молитися за волю, за народ,

Щоб вже кінець-кінцем

Добитися свобод.

І вийти з клітки поневолі,

Бо нам кріпацтва вже доволі.

Невже настали Сталінські часи?

О, Боже наш, ти нас спаси!

Врятуй нам неньку Україну,

І не зроби з неї руїну.

Ми миру хочемо, добра,

Щоб Україна вільною була́.

Всевишній, нам допоможи

І  Батьківщину збережи!

Ведуча 2.   Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції. Серед них – науковці, викладачі, студенти, вчителі, художники, архітектори, театральні режисери, громадські активісти. Кров цих людей стала вироком для злочинної диктатури. Ця «Небесна Сотня» своїм життям викупила свободу для мільйонів українців і дає шанс збудувати нову демократичну правову державу.

Ведуча 1.    Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

·        Перегляд відеокліпу «Білі лебеді у небесах»

Учень 3

…і мовчки сотня непокорених героїв

 відходила у чисті небеса,

 і погляди знесилених мільйонів

 дивились вслід братам, батькам, синам;

Вони загинули за нас весною

Віддали все що було в їхньому житті

І ринули у небо сотнею святою

Боронити звідти нас від ворогів

Учень 4

І вже сердець немає молодих,

Що билися за волю разом з нами.

Лиш чути материнський плач за них,

Який блукає довгими ночами.

·        Пепегляд відеокліпу «Мамо, не плач»

Учень 5

Ми чули, як плакала Вкраїна

Їй було шкода всіх своїх синів

Та знов повстала із руїни,

Щоб пам'ятати славних козаків

Своїх героїв , вірних патріотів

Які боролись за чужі життя

І рідну маму, що у дома

Що припадала до вікна,

І виглядала свого сина,

А сина уже давно нема!

Він ще тієї ніченьки полинув

У вічний сон, до неба він горнувсь

І жаль великий, що більш не вернеться додому

Та жаль ще більший, що його вже не вернуть!

Ведуча 2.   Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв «Небесної Сотні» у наших серцях, а розмірений бій хронометра відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю…… Тож хвилиною мовчання вшануємо невмирущу пам’ять про загиблих героїв Небесного Війська.

·        Вшанування пам’яті героїв хвилиною мовчання, звучить відеозапис пісні «Пливе кача» («Піккардійська терція»)

Ведуча 1  Але герої не вмирають! Вони завше будуть у наших серцях. По країні уже з’являються перші вулиці та площі, названі на честь героїв Майдану.

Учень 6

 Живи, Україно, живи для краси,

 Для сили, для правди, для волі!..

 Шуми, Україно, як рідні ліси,

 Як вітер в широкому полі.

 До суду тебе не скують ланцюги,

 І руки не скрутять ворожі:

 Стоять твої вірні сини навкруги

 З шаблями в руках на сторожі.

 Стоять, присягають тобі на шаблях

 І жити, і вмерти з тобою,

 І прапори рідні в кривавих боях

 Ніколи не вкрити ганьбою!

Учитель.   Ніколи не згасне пам'ять і про воїнів АТО, які на передовій захищають Україну, продовжуючи традиції козаків, українських дисидентів-правозахисників. 

    Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням. Це шана найкращим синам і донькам нашої Батьківщини, які не злякалися і пожертвували собою заради рідної землі.

Учень 7 читає вірш Неоніли Гуменюк «Ми переможемо»

Нас суворі будні закружляли,

І тепер нікому не до свят,

Зненацька віроломно так напали,

На Сході України йде війна.

Хоч неоголошена та підла,

"Кусає" ворог, наче той шакал.

І не один вже патріот загинув,

Щоб "старший брат" не став на п’єдестал.

Йому поперек горла наша єдність

Та свободолюбний наш народ.

Знищити він хоче незалежність

І волю нашу - це ж її оплот.

Та поламає свої зуби хижі

Об нашу мужність,силу і жагу

До вільного життя. Свою Вітчизну

Скривдити нікому не дамо.

Переможемо ми у важкому герці,

Хоч тисячі життів - його ціна.

І знову зацвітуть сади братерства

Та квіти миру й усмішки добра.

·        Перегляд відеокліпу «Українська війна» (Скрябін)

Слайд 16

Учитель.   Відкриймо для себе великі заповіти героїв України, заповіти, написані для нас, нащадків, кров’ю і потом впродовж тисячоліть.

     Сьогодні від нашого покоління в цілому і кожного з нас зокрема, залежить, чи звучатиме гордо і могутньо ім'я Україна і український народ в третьому тисячолітті на вершинах людської цивілізації, чи кане воно у забуття, зазнавши духовної і фізичної смерті.

·        Перегляд відеокліпу «Ніхто, крім нас»

Слайд 17

Ведуча 2. Прислухаймося у цей день до мови могил. Хай до вух наших дійде голос великих покійників, що одним з’єднаним могутнім хором до нас живих промовляють: “Українці! Будьте гідними! Боріться за своє достойне життя! Здійсніть наш заповіт”. І коли цього голосу слухатимуть мільйони, ми зможемо спокійно глянути у майбутнє. Бо тоді мільйони щоденним трудом, а коли прийде потреба, то жертвою крови свідчитимуть, що Україна живе, бореться, житиме і перемагатиме.

Слайд18

Ведуча 1.   Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали: Українська нація народилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля червоної української крові на чорну українську землю.

     Українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її обороні.

     Слава Україні! - (Усі разом)  Героям Слава!

·        Перегляд відеокліпу «Укроп» у виконанні гурту «Гайдамаки»

Учитель. Україна не раз піднімалася з колін. Побита і ціла в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

     Тоді, коли кожен українець запалить у своїй душі вогник патріота, весь народ понесе його у своїй дорозі. Патріотизм кожного із нас, любов до ближнього і до країни повели б державу вперед.

·        Звучить відеозапис пісні Т. Петриненка «Молюсь за тебе, Україно».

ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНА КОМПОЗИЦІЯ                           «Рідна мова моя – поетична й пісенна»

Мета: удосконалювати навички виразного читання, розвивати творчі здібності учнів, культуру мовлення, виховувати патріотичні почуття, глибоку повагу і пошану до духовного скарбу нації – мови.

Зала святково прибрана: на центральній стіні – композиція з вишитих рушників,  великого українського вінка зі стрічками, епітетів до словосполучення «рідна мова», вислови про мову, газети, млюнки учнів.

                ХІД ЗАХОДУ

·                                                      Танець з прапором

·                                                      Презентація. Слайд 1.

(За сценою)    Одним з найбільших скарбів, які успадковує кожний народ від своїх предків, є його рідна мова.

       Мова ця - то дзеркало душі народу, то святиня, з котрою зв’язана не тільки минувшість, але і будучність народу, і його повага у світі.  

            Слайд 2.

·         Молитва (виходить дівчинка зі свічечкою в руках)

          Демонстрація слайду, звучить «Аве Марія»

     Мово! Пресвята Богородице мого народу!

З чорнозему, з любистку, з м’яти,  рясту, з роси і

дніпровської води народжена.

     Мово наша! Мудра берегине, що не давала

погаснути волелюбності, славі й гордому духу.

Прости! Воскресни! Возродися!

·       Фільм-презентація до Міжнародного дня рідної мови.

Вих. 4 ведучі
1. Як довго ждали ми своєї волі слова,

І   ось воно співа, бринить

Бринить - співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить

2. Як довго ждали ми..
 Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг.
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг.

3.    Людство здавна вірить у велику силу слова. На світі нема

        німих держав. І кожна нація має свою рідну мову.

                       Краса світу - в багатобарвності рас,  народів, мов і культур.     

                4.    Тому ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем   

                       рідної  мови, тож вшановуємо її сьогодні.

1.       Важкий шлях подолала вона  разом із нашим народом до відродження

    і    утвердження серед світової спільноти.  

2.  В історії української мови було чимало драматичних моментів: вона не раз офіційно заборонялася, ставилася під сумнів, лукаво витискувалася з різних сфер життя.

                                     

3.  Від часів  Російської імперії і до визнання незалежності України  наша мова витримала 48 заборон.

4.  Пригадаймо деякі з них: найболючіші, найтрагічніші.

·     Мінорна музика. Демонстрація презентації . Слайди 3 - 8.

1.                   1720 р. - російський цар Петро І заборонив друкувати книги

          українською мовою.

2.                   1775 р. - зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

3.                   1863 р. - вийшов найганебніший Указ російського міністра Валуєва про  заборону друкування українською мовою шкільних і релігійних видань.

4.                   1876 р. – Емський указ Олександра ІІ про заборону українського слова взагалі.

            1.       1884 р. - закрито всі українські театри.

2.                   1938 р.- сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення   російської мови в школах, що призвело до нехтування рідної мови.

3.                   Хотіли вирвати язик,

Хотіли ноги поламати.

Топтали, під шалений крик

В’язнили, кидали за грати.

Зробить калікою з калік

Хотіли нашу рідну мову,

Ганьбили її кожне слово ...

4.       Але українське слово, немов Фенікс, відроджувалося з попелу, знову воскресало. 

1.        1989 р. - прийнято «Закон про мови», який проголошує українську мову державною, забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

·        Пісня «Мова єднання» у виконанні хору.

    Слайд  9  з портретом Шевченка.

     Вірш «Мова українська – то Шевченка слово» 

              

Мова українська – то Шевченка слово,

Лесі Українки і Марка Вовчка.

Мова українська – то дарунок Бога,

Це барвисте слово генія Франка.

Мова українська – це і степ широкий,

Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

Мова українська – океан глибокий

Мудрості народу – вічної краси.

Мова українська – берегиня наша,

Пісня материнська, голос немовлят.

Мова українська – це достатку чаша

І найбільше свято із відомих свят.

(За кулісами)

Будем дбати, шанувати Кобзареве слово.

          Честь козацької громади, солов’їну мову.

·             Фрагмент поезії Т. Шевченка «Учітесь, читайте, і чужого научайтесь, й свого не цурайтесь…»

1.      Рідна мова - це голос нашої землі. Ви можете знати кілька мов,

      але рідну мусите знати найкраще.

2.      Бережіть чистоту української мови від словесного сміття, не перетворюйте її на суцільний суржик.

·        Гумореска  І. Ліщини  «Закультурена»

                   Закультурилася жінка до самого краю:

                   Хто вона і як говорить, вже й сама не знає:

                   По-російськи чи вкраїнськи – розібрати трудно,

                   Тому й слухать її мову, слово честі, нудно.

                   Вже вона не розуміє, тільки «понімає»,

                   Уже й прати не уміє, а лише «стірає».

                   Вже у неї не дитина, а чудний «рібйонок»,

                   Вже їй діти допікають до самих «пічонок».

                   Вже вона «білльо» купує, але не білизну,

                   Вже й життя нема у неї – є «красива жизня».

                   Не дивуйтесь, добрі люди, з такої натури:

                   Це ж вона, нещасна, робить заради культури,

                   Їй здається рідне слово пошани не гідним,

                   І тому гордує жінка своїм словом рідним.

                   Їй здається, культурнішим слово руське буде,

                   А не бачить, що із неї глузують всі люди.

                   Бо вона тепер не «руська», ані українка,

                   А лиш просто безтолкова, нерозумна жінка,

                   Що себе не поважає, ні свого народу

                   І собі приносить сором, і своєму роду.

          3.      Що мова? Одежина й годі!   

Ми ж цінимо людей за ум,

За діло, не за той костюм,

Що лиш недавно став у моді.

А ти здіймаєш всюди шум,

Що рідне слово мре в народі.

4.         Ну, що ж ... Ясна проблема мовна,

А я й не думав, ти диви!

Тепер картина в мене повна:

Чужого не навчились ви,

Своє забули ... Одяг клоуна На вас від ніг до голови!

·        Сценка «Проблеми української мови»   
(Дизель-шоу. Новорічний випуск. 31.12.2016. ч.3)

                       (За кулісами)

Велична, щедра і прекрасна мова!

    Прозора, чиста, як гірська вода.

         Це України пісня барвінкова

         Така багата й вічно молода.

·        Пісня «Рідна Україна» у виконанні хору.

                                                                              

    (За кулісами)

Бентежна, тополина, калинова,

Не випита, не вибрана до дна.

Це наша українська рідна мова,

Немов бандури  вічної струна.

·        Звучить бандура.

1.      Скільки в мові тепла і палкого кохання!

       Туги й щастя дзвінкого і світла душі,

       Та іскристої радості і шанування,

       Що лиш просто говориш – виходять вірші!

   2. То струмочком біжить, то сміється й співає,

       То іскринками гумору враз спалахне.

       Скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає.

       Мово рідна моя, ти як сонце ясне!

·        Гумореска Павла Глазового «Кухлик»

Дід приїхав із села,

Ходить по столиці.

Має гроші – не мина

Жодної крамниці.

Попросив він: - Покажіть

Кухлик той, що з краю.

Продавщиця: - Што? Чєво?

Я не панімаю.

- Кухлик, люба, покажіть,

Той, що збоку смужка.

- Да какой же кулік здєсь,

Єслі ето кружка!

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови:

- В Україні живете

Й не знаєте мови…

Продавщиця теж була

Гостра та бідова.

- У мєня єсть свій язик,

Ні к чєму мне мова.

І сказав їй мудрий дід:

- Цим пишатися не слід,

Бо така сама біда

В моєї корови:

Має, бідна, язика

– І не знає мови.

3.    Любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні.

Народні колискові пісні задаровують усіх, хто їх чує.

У них материнська ласка і любов, світ добра, щира віра в силу слова ...

4.    Українські пісні ніжно мама співала,

Коли ще в сповитку були діти малі.

Українською мовою благословляла,

Як розходились ми на дороги Землі.

·        Пісня "У матусі руки лагідні..."

(За кулісами)

Від рідного слова ти сил набирайся,

Ніколи й ніде ти його не цурайся.

Із нього черпай ти любов, наче воду,

До рідного краю, до мови й народу.

·        Сценка «На околиці села, як мовиться в казці…»

(учні початкових класів)

1.     У нас немає скарбу більшого, як наша мова ...

 Слова - як крила ластівки, вона їх не відчуває, але без них не може злетіти.

 То ж маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила,

 щоб не  обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні.

(За кулісами)

В землі віків лежала мова

Й злетіла врешті до зірок.

О, мово, пісне колискова!

Тобі наш радісний танок.

·        Полька з решетом.

2.            Не цурайтесь мови, люди,

      Рідного джерельця,

      Хай вона струмочком буде,

      Хай дійде до серця.

3.    Хай вона в піснях лунає

       Кожен день і в свято.

       Соловейком хай співає

       В українській хаті.

4.    Не цурайтесь, люди, мови,

  Не цурайтесь роду.

  Як зачахне рідне слово,

  Не буде народу.

Вчитель  Ми, українці, - носії однієї з найдавніших, найбагатших, найпрекрасніших мов світу. Якщо хочемо зберегти себе як нація, перш за все мусимо зберегти рідну мову. Адже «нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову», -  стверджує Ліна Костенко.

·        Фінальна пісня «Моє ім’я – Україна»